Історія с. Красівка

Красівка

Красівка – село Великогаївської об'єднаної територіальної громади. Розташоване на лівому березі р. Гнізна (ліва притока Серету, басейн Дністра), за 11 км від м. Тернопіль і 4 км від найближчої залізничної станції Бірки Великі. Географічні координати – 49° 30’ пн. ш. 25° 44’ сх. д. Площа – 1,7 кв. км. Середня висота над рівнем моря – 319 м. Дворів – 134. Населення – 410 осіб (2014 р.).

Перша письмова згадка – 1564 рік, наступного року згадана як власність Миколи Потоцького. Назва походить, імовірно, від мальовничої долини над річкою Гнізною, тобто від слів “красна”, “красива”; на околиці села є однойменне урочище. За переказами, первісне село знищене під час турецько-татарських набігів і Національно-визвольної революції укра- їнського народу середини 17 ст.

Наступна згадка – 1695 рік. 1832 р. в селі проживали 352 особи. 1890 р. – 522 особи, з них 302 українці, 175 поляків і 45 євреїв; були фільварок, кам’яний кар’єр, став і корчма. На початку 20 ст. велика земельна власність належала А. Островському. 1906 р. в Красівці побудовано костел.

В УСС і УГА воювали Костянтин Копачівський, Костянтин і Петро (сотник УСС) Сидяги та ін.

1921 р. в селі 90 будинків, 552 особи. Діяли філії товариств “Просвіта”, “Луг”, “Сільський господар”, “Рідна школа”, “Відродження”, а також кооператива, молочарня, хор. Восени 1930 р. під час пацифікації поляки побили багатьох мешканців і знищили майно українських установ. Відомо, що 1932 р. діяла однокласна школа. Упродовж 1934–1939 рр. село належало до ґміни Бірки Великі.

Під час німецько-радянської війни в Червоній армії загинули Михайло Малиш, Юзеф Маньковський, Іван Пастух і Андрій (Антон) Пласконіс. В ОУН і УПА перебували, загинули, репресовані, симпатики цих об’єднань – Богдан, Мирон, Михайло, Онисія, Софія Караванські, Софія Макогін (Гузій), Степан Михайлович, Степан Олексійович і Софія Павлусі, Володимир Соловський та ін.

5 березня 1948 р. до Красівки прибуло для будівництва газопроводу “Дашава–Київ” близько 50 працівників, які у мешканців села просили їжу та одяг. 26 серпня 1948 р. в селі примусово організовано колгосп; 1 вересня того ж року вояки УПА провели тут протиколгоспну акцію, під час якої ліквідували двох працівників МВС, організаторам колгоспу наказали покинути село і знищили документи сільської ради. Село має свій герб (автор С. Ткачов, 2012 р.).

Є церква Покрови Пресвятої Богородиці (1992 р., мурована перебудована з костелу св. Анни (1906 р.; 2000 р. храм розписав тернопільський художник Василь Митрога), капличка Матері Божої Неустанної Помочі з джерелом (2000 р), пам’ятні хрести. Насипано символічну могилу Борцям за волю України (1991 р.).

Працюють ЗОШ I ступеня, фельдшерський пункт, клуб, бібліотека, 2 торгових заклади; земельні паї орендують ПАП “Батьківщина” і ПМП “Агрон”.

У Красівці народилися: громадсько-політичний діяч, публіцист Ярослав Демидась (1939 р. н.), полковник МВС Тарас Караванський (1943 р. н.), господарник і громадський діяч, меценат Олег Караванський (1947 р. н.), фармацевт, громадський діяч Павло Копачівський (1914 р. н.); проживає фотожурналіст, підприємець Петро Литвин, душпастирювали громадські та релігійні діячі Іван Волянський, Василь Павлишин (Іов), Платон Карпінський.

Поблизу села розташована гідрологічна пам’ятка природи місцевого значення “Дичківське джерело” (пл. 0,01 га).

Видано книги Богдана Побера “Історія сіл Дичкова і Красівки” (2001 р.) та Олега Караванського "Моя Красівка. Мала історія отчого краю" (2012 р. )