Застав’є
За переказами, населений пункт Великогаївської об'єднаної територіальної громади (с. Застав’є) згадується як
передмістя Баворова та існував від кінця 16 ст., але під час
Національно-визвольної революції українського народу, а саме у 1648 та в 1649
рр. спалений.
Перша письмова згадка – 1715 р., коли після
поділу Баворова між Баворовськими передмістя Баворова Застав’є з 15 підданими
отримав Еліаш Баворовський. Назва походить від місця розташування – за
баворівським ставом. Унаслідок занепаду Баворова як містечка Застав’є від
середини 18 ст. згадується як окреме село.
У кінці 18–на початку 19
ст. велика земельна власність тут належала Баворовським. 1890 р. в селі
проживали 786 осіб (із них 466 українців, 304 поляки, 36 євреїв); працювала
початкова школа.
В УСС воювали Степан
Беднарчук та ін. 1921 р. – в селі 148 будинки, 790 осіб. Діяли філії товариств
“Просвіта”, “Сільський господар”, “Рідна школа” та інших, аматорський гурток,
кооператива. 1932 р. в селі працювала однокласна школа. Протягом 1934–1939 рр.
село належало до ґміни Баворів.
Під час
німецько-радянської війни в Червоній армії загинули або пропали безвісти 23
уродженці села. В ОУН і УПА перебували, загинули, репресовані близько 35 осіб;
у т. ч. 4 переселенці із с. Нове Село Любачівського повіту (нині Польща);
Тимофій і Ярослав Дерлиці, Петро Онисько – за участь в антирадянському
мітинґові та вивішування синьо- жовтого прапора на будинку сільської ради в ніч
із 24 на 25 червня 1941 р.; криївка була на садибі Івана Омеляна.
15 березня 1945 р. у
селі відбувся бій між кількома вояками УПА (квартирували у Н. Заблоцької) та
“істрєбітєльним батальйоном" (“стрибками”). 2 січня–5 лютого 1948 р. в
селі квартирувала група із 16 більшовиків, які примушували місцевих жителів
написати заяви в колгосп, багатьох побили.
У вересні 1948 р. в селі
примусово створили колгосп; у 1990-х рр. розпайований. 17 квітня 1949 р. між
селами Застав’є і Прошова геройською смертю загинули, потрапивши у засідку МДБ,
три вояки УПА.
Є церкви Різдва
Пречистої Діви Марії (УГКЦ, 2001 р., архітектор Василь Скочиляс), святого Великомученика
Димитрія Солунського (УПЦ КП, 2003 р.), 2 каплички і 3 “фіґури”; споруджено
символічну могилу Борцям за волю України на місці зруйнованої у 1954 р. (2012
р.).
Діють клуб, бібліотека,
торговий заклад; земельні паї орендують ТОВ “Нове життя” та
сільськогосподарське підприємство СПП “Мричко”.
У Застав’ї народилися
культурно-просвітній діяч греко-католицький священик о. Йосип Бучинський
(1891–1941; триває процес беатифікації), священик, письменник, етнограф МиколаДерлиця (1866–1934), проживав господарник, громадський діяч Ярослав Мричко.
Немає коментарів:
Дописати коментар